Методичний вісник

Головна мета дошкільної освіти – виховувати зрілу особистість, в якої сформовані дитячий світогляд, прагнення домогтися успіху, впевненість у собі, почуття власної гідності, емоційна сприйнятливість та вольові риси характеру.

Методичний кабінет ДНЗ є центром методичної допомоги педагогічним працівникам дошкільного закладу та поширення психолого-педагогічних знань серед батьків щодо розвитку, виховання та навчання дітей дошкільного віку. Робота методичного кабінету організовується з урахуванням вимог Законів України "Про освіту", "Про дошкільну освіту", інших нормативно-правових актів.

Основними компонентами змісту методичної роботи є:

-             отримання знань педагогами

-             вміння їх реалізувати на практиці

-             наявність результативності в педагогічній роботі

-             створення умов для безперервного вдосконалення фахової майстерності та навчально-виховного процесу з дітьми.

              Функції методичної служби ДНЗ

Інформаційна: Вивчення та накопичення інформації про стан та результати професійної діяльності педагогів; підвищення кваліфікації педагогічного персоналу; підвищення якості педагогічного процесу; узагальнення позитивного досвіду педагогів; поповнення банку педагогічної інформації про найбільш актуальні проблеми розвитку дошкільної освіти, про новітні досягнення науки та практики; широке впровадження інформаційних технологій; встановлення контактів зі ЗМІ, різноманітними установами та організаціями для розповсюдження інформації про діяльність ДНЗ.

Навчальна: Здійснення ознайомлення педагогічного персоналу з новими освітніми програмами та технологіями; ознайомлення зі стандартами дошкільної освіти України; здійснення ознайомлення педагогічного персоналу з законодавчими, нормативними документами в галузі освіти; організація та проведення семінарів, практичних занять, консультацій, відкритих заходів з використанням активних методів.

Контрольно-діагностична: Моніторинг якості педагогічного процесу; застосування методів психолого-педагогічної діагностики в процесі вивчення стану освітньо-виховного процесу; аналіз інноваційного досвіду педагогічного персоналу; узагальнення отриманих результатів.

Корекційно-прогностична (плануюча): Здійснення планування перспективних та поточних заходів ( річний, місячний, календарний плани).

Організаційна: Організація та участь в педагогічних радах, педагогічних годинах, батьківських конференціях тощо; організація методичних об’єднань, творчих груп та міні-проектів; організація самостійної роботи педагогів з підвищення професійного рівня; організація роботи з батьками дітей та соціальними партнерами; направлення педагогів на курси підвищення кваліфікації.

Дослідницька: Планування заходів на основі аналізу стану освітнього процесу та запитів педагогів з урахуванням нових тенденцій в розвитку освітніх технологій; вивчення та розповсюдження інноваційного досвіду та авторських технологій.

Комунікативна: Усвідомлення особистої та соціальної значимості діяльності; реалізація гуманістичної парадигми в педагогічній діяльності; встановлення ділових контактів з учасниками педагогічного процесу, з соціальними партнерами.

Виховна (мотиваційно-стимулююча): Стимулювання творчої діяльності педагогів; виявлення потенціалу педагогів; стимулювання підвищення професійної кваліфікації; мотивування на використання особистісно-орієнтованої моделі виховання, на емпатію з дітьми, прояв любові та розуміння.

Гностична: Оволодіння методами самоаналізу, здійснення самоосвіти.

Методичні рекомендації та вимоги до підготовки і проведення мовленнєвих занять з дітьми раннього та дошкільного віку.

1. Складовими змісту роботи з мовленнєвого розвитку дошкільників є:

-   звукова культура мовлення;

-    словникова робота;

-    граматична правильність мовлення;

-    зв'язне діалогічне і монологічне мовлення.

2.  Провідною формою навчання дітей рідної  мови та розвитку мовлення є заняття різних типів - індивідуальних (1-4 дитини), індивідуально-групових (4-8 дітей), групових (до 15 дітей), фронтальних (з усіма дітьми групи).

3.  Практика довела необхідність проведення спеціальних занять з мовленнєвого спілкування, які за своєю спрямованістю бувають таких видів: комплексні (у процесі яких комплексно реалізують три мовленнєвих завдання, наприклад, розвиток зв'язного мовлення + формування граматично правильного мовлення + формування звукової культури) і тематичні (спрямовані на розв'язання якогось одного мовленнєвого завдання).

4. Програмові завдання мовленнєвих занять мають будуватися не на окремих складових змісту мовленнєвого розвитку дошкільників, а у їх єдності.

5. Ретельна підготовка вихователя до заняття, визначення чіткої мети і завдань кожного мовленнєвого заняття (комплексного чи тематичного),   оптимальний відбір методів і прийомів навчання.

6. Взаємозв'язок з попередніми заняттями з розвитку мовлення та з заняттями з інших розділів програми (ознайомлення з навколишнім, природою, художньою літературою, валеологією, українознавством, сенсорикою тощо), різними видами дитячої діяльності.

7. Наскрізне вирішення мовленнєвих завдань (доцільність вирішення мовленнєвих завдань на інтегрованих заняттях, заняттях з різних розділів програми та у різних видах діяльності дошкільників).

8. Мотивація мовленнєвої діяльності дітей (мотив - це те, задля чого говориться): наявність позитивних емоцій дітей, інтересу до заняття, захоплення побаченим та почутим тощо.

9. Мовленнєве заняття повинно мати лише мовленнєву спрямованість і проводитись на знайомому, цікавому, близькому і зрозумілому дітям матеріалі.

10. Важливе місце відводити принципу розвивального навчання, уникати риторичних запитань до дітей, включати елементи проблемно-пошукового методу. Запитання дітям слід ставити так, щоб спонукати їх до розмірковувань, пошуку точної відповіді.

11. Максимальна мовленнєва активність дітей: чим більше діти говорять, тим заняття ефективніше (3 частини тривалості заняття говорять діти, 2 частини - вихователь).

12. Максимальне використання ігрових прийомів навчання (дидактичні ігри та вправи, народні, рухливі ігри з текстами та діалогом, сюрпризи, ігри-забави, ігрові життєві ситуації спілкування, де дитина виступає активним мовцем, тощо).

13. Створення для кожної дитини "ситуації успіху" (зацікавлюючі моменти, сюрпризи; захоплення, спонукання до висловлювання власної думки та виявлення мовленнєвої ініціативи; використання гумору, приказок, прислів'їв, жартів, загадок, забавлянок, які пожвавлюють заняття, тощо).

14. Доцільно залучати дітей до різних видів діяльності на мовленнєвому занятті, які забезпечують високу інтелектуально-мовленнєву активність.

15. Формувати в дітей навички організованої суспільної мовленнєвої поведінки: уважно слухати і чути інших; висловлюватися, коли запитують.

16. Доцільне використання наочних посібників. Ілюстративний матеріал повинен бути добре знайомим дітям, естетичним, привабливим.

17. Оптимальність часового співвідношення частин заняття (рівномірний розподіл часу між трьома частинами комплексного заняття).

18. Здійснення диференційованого підходу до дітей, врахування їх індивідуальних та вікових особливостей. Проведення індивідуальної роботи на закріплення мовленнєвих умінь і навичок дітей, одержаних на занятті.

19. Оптимальна інтенсивність навантаження на дітей з метою активізації їх розумової діяльності та попередження втоми; дотримання тривалості заняття чи її подовження у разі підвищеного інтересу дітей, захоплення мовленнєвим матеріалом.

20. Наявність зворотнього зв'язку.

21. Заняття повинно бути емоційним, приносити дітям відчуття задоволення.

22. Позитивна оцінка будь-якого результату (не допускати погроз, докорів, негативної оцінки мовленнєвої діяльності дітей), вивільнення дитини з системи обов'язкового, насильницького впливу дорослих.

23. Взаємозв'язок групових, індивідуально-групових та індивідуальних форм роботи з дітьми.

24. Розкутість дітей на занятті, невимушеність. Діти можуть приймати зручну для них позу, сидіти як за столом, так і на килимку (на стільчиках півколом чи без них).

25. Створення оптимального розвивального мовленнєвого середовища в групі (не обов'язково лише предметного): моделювання ситуацій спілкування; наявність прикладів для наслідування мови та мовлення; мотивація мовленнєвої діяльності дітей і створення умов для самостійної  мовленнєвої діяльності (підтримка, заохочення).

26. В залежності від рівня мовленнєвого розвитку дітей вихователь вирішує, які мовленнєві завдання можуть стати предметом мовленнєвих занять, а які можна включати в інші ігри-заняття з розділів: "Художньо-мовленнєва діяльність", "Рідна природа", "Дитина і навколишній світ", "Українознавство", "Основи здоров'я (валеологія, безпека життєдіяльності)" тощо або у невимушене побутове спілкування.

27. Доречно дотримуватися тематичного принципу розподілу лексики та різних мовленнєвих завдань у відповідності з нею (по місяцях), з метою ефективної активізації словника кожної дитини, граматичної правильності її мови, звукової культури, збагачення мовленнєвого досвіду.

28. Дотримуватися принципу повторюваності програмових мовленнєвих завдань. Побудова дидактично спрямованих мовленнєвих ігор і занять має ґрунтуватися на тому, що діти на кожному наступному занятті використовують мовленнєвий досвід, набутий на попередніх та на різноманітних зв'язках між заняттями різного спрямування та характеру.

29. Мова вихователя повинна бути взірцем для наслідування (доброзичлива, м'яка, лагідна, емоційна, виразна, літературна). Характер спілкування - щирим, довірливим, невимушеним, демократичним, без окриків.

30. Дотримуватися основних правил у формуванні активної мовленнєвої діяльності кожної дитини:

-  вести дитину у заняття (гру) від простого до складного;

-  набратися терпіння: не робити за дитину те, що вона може зробити сама;

-  створювати для заняття (гри) вільну, невимушену обстановку;

-  зацікавлювати дитину заняттям (грою), але не примушувати грати;

-  не заважати дитині думати, приймати рішення;

-  частіше хвалити дитину, підбадьорювати її;

-  радіти успіхам разом з дитиною.